Історія села

Моє село – частинка України,

Загублене колись у галицьких лісах.

Не було би села, то меншою би стала Україна.

Це скаже кожен, скажеш ти, і скажу я.

       Села як люди. Кожне з них різне, кожне має свою автобіографію і разом з тим лише йому притаманну візитку картку – історичні місця пов’язані з подіями сивої давнини. пам’ять про події минувшини в тих чи інших формах живе серед нашого народу. З легенд, переказів, топонімів до нас промовляє рідна історія. Ці народні перлини – живі свідки давніх часів – є невичерпним джерелом інформації про славну й сумну історію України. Легенди, перекази, оповідки, які можна почути з уст старших людей, виповнені мудрістю, щирістю, вишуканістю, світлим романтизмом. З покоління в покоління передавалися вони, фіксуючи живі події, мужність і відданість отчій землі, героїзм наших предків, яким доводилось вести важку й виснажливу боротьбу проти чужинців, відстоюючи свою незалежність і культуру від загарбників – зайд і від своїх місцевих поневолювачів. Народний переказ оповідає, що назва села пов’язана із словом “сільце”, яке за тлумачним “Словником української мови” означає “пастка”. В давнину, ще за княжих часів, місце, де тепер знаходиться село, було окраїною стародавнього Галича. Тут жили члени князівської дружини. Їх називали Гайдамаками, а населений пункт – Гайдамашки. Через нього проходив торговий шлях, який з’єднував Галич з іншими князівствами. Довкруг село оточували непрохідні ліси, зарослі і болота. Коли на Галицькі землі нападали татарські загони, то жителі Гайдамачок, які добре знали місцеві дороги, не раз заводили їх у непрохідні мочари, звідки ті вже ніколи не могли вибратися. Чутка про це розносилась далеко. Тоді говорили, хто попав у сільце, той пропав безвісті. Від цього і пішла назва Сілець, яка існує до сьогодні. Першу письмову згадку про Сілець датовано 1785 роком.

 

Advertisements